Ukraina-Moloda

“Істина” та “Армагедон”

Після тяжкої травми голови, яку зловмисники завдали сорокарічному Василеві Ілюку з Володимира-Волинського, чоловік два місяці перебував на межі життя і смерті. А потім настали довгі місяці виснажливої коми, коли за ко­жен день життя свого чоловіка Тамара Олек­сандрівна боролася всупереч “поміркованому пе­симізму” лікарів. “Складний, надто складний випа­док”, – відводили погляди авторитети медицини…

Трагедією обернувся “Армагеддон” у червоноградському кінотеатрі для 13-річної Галинки Кривової. Після стихійної тисняви дівчинка в тяжкому стані потрапила до реанімаційного відділення, і настала темрява, яку лікарі називають комою… Батьки не втрачали віри навіть тоді, коли їх обережно підводили до думки: мозок, “відімкнений” від життя бодай на кілька днів, дуже важко повернути до колишнього стану. А відлік ішов на місяці.

Коли 25-річна Алла з Луцька захворіла на розсіяний склероз, від рідних молодої жінки медики й не намагалися приховати, що в світі ще не навчилися досконально перемагати цю недугу. Та справжня паніка почалася серед лікарів через два роки, коли Алла відчула, що вагітна. Їй відверто говорили, що наслідки такого ризикованого кроку можуть бути трагічними.

…Сьогодні Василь Іванович не тільки вийшов з коми – він розмовляє, ходить і має намір повернутися на роботу. Жити з нової сторінки вчиться і Галя, яка перемогла безнадію песимістичних прогнозів і нині ходить, розмовляє, знову бачить цей світ. Алла народила здорового Богданчика, а через деякий час стала мамою чудової дівчинки.

Усі ці долі – такі різні, здавалося б, далекі одна від одної – об’єднала “Істина”, науково-методичний центр ультразвукової медичної діагностики, який існує в Києві сьомий рік. Повернутися до життя і знову відчути всі його барви Василеві Івановичу, Аллі, Галинці допомогло лікування за авторською методикою керівника центру, доктора медичних наук Уляни Богданівни Лущик. І не тільки їм. За цей час в “Істині” отримали підтримку, надію, одужали сотні пацієнтів, чиї проблеми пов’язані із захворюваннями судин мозку та кінцівок. Фахівці “Істини” дають надію на зцілення хворим на вегетосудинну дистонію, епілепсію, неврози, інсульти, успішно вирішують проблеми затримки психомоторного розвитку, облітеруючого атеросклерозу, судомного синдрому, лікують наслідки черепно-мозкових травм та інших важких недуг.

Наші читачі пам’ятають розповіді про медичний центр, яким керує Уляна Лущик, та про його унікальну методику. Сьогодні “Істина” переїхала в нове приміщення на Подолі, яке нині активно облаштовують під клініку. Це й стало приводом для нової розмови з Уляною Богданівною.
– “Істина” сьогодні живе надією, новими помислами і планами, – говорить моя співрозмовниця. – Про власну клініку ми мріяли від самого створення центру, і що цікаво – якраз у день шестиріччя центру наші друзі подарували нам інформацію про цю споруду на Подолі, яку можна було б орендувати. Колишнє приміщення дитсадка, страшенно занедбане, порожніло шість років. Але коли я прийшла його оглянути, не змогла знайти аргументів, аби відмовитися од такої пропозиції. Розуміла, що буде важко і фінансово, і морально, – капітальне будівництво, ремонтні роботи потребують величезних зусиль. Але я подумала: хіба існують проблеми, які б не вирішила жінка? (Усміхається). І ми з колегами взялися до роботи: реставруємо, ремонтуємо, намагаючись дати всьому лад, а паралельно продовжуємо свою діяльність як лікувальна установа. Усі, хто приходить до нас, зауважують, в якому чудовому місці буде клініка. Справжня оаза на Подолі!
Плануємо облаштувати тут конференц-зал, бібліотеку, мріємо навіть про власний басейн, зал музикотерапії… У зв’язку з цим пригадую книгу Павла Бейліна “Живи, людино”, яку читала ще в дитинстві. Це напівфантастичний твір про лікарню майбутнього, де пануватимуть тиша, затишок, відвідувачів зустрічатимуть гарні картини на стінах, привітні усмішки лікарів. І мені спало на думку, що в нашій клініці кожна палата матиме інший колір. Тобто кімнати не матимуть номерів, а буде рожева палата, блакитна, палата салатового кольору. Захотілося відмовитися од шаблонів і справді зробити все з душею.

– Так само – з душею, без трафарету – ви підходите і до своїх пацієнтів. Знаю, що в центрі “Істина” щиро переймаються долею хворих, кожного з них ви берете під свою опіку. Скажіть, які випадки останнього часу найбільше дають вам підстав для оптимізму?
– Напевне, варто почати з Василя Івановича – він наша жива легенда. Торік цей чоловік став номінантом “Радість року” нашого центру. Завдяки йому ми ще раз переконались у великих можливостях людського мозку після тривалої коми. Щиро радієш за цю людину, яка живе, бореться зі своєю недугою і перемагає. Незабаром візьмемо його на новий курс лікування.

Телефонувала недавно з Червонограда Галинка Кривова. Дівчинка вчиться заново писати букви на великих клітинках, читати буквар. Довгий час були проблеми із зором, який то вмикався, то несподівано зникав, оскільки Галя ще не навчилася його контролювати. Також плануємо найближчим часом взяти дівчинку до себе на лікування. На день медичного працівника дзвонила з Луцька й Алла Лащук. Ділилася радістю, що маленька донька добре себе почуває. Я дуже рада за Аллу. Чесно кажучи, ми дещо побоювалися за її другу вагітність, адже Богданчикові не було й року, коли Алла завагітніла вдруге Але сила волі і бажання довести всім, що вона зможе народити дитину, були такими сильними, що жінка переборола всі труднощі. Нині, контролюючи її стан словесно, ми усвідомлюємо, що є астенізація, виснаження, проте Алла тримається бадьорою, і нас це неабияк тішить.

У Бориса Павловича із Чернівців під час операції виникла проблема, яка призвела до клінічної смерті Цього пацієнта ми ведемо із листопада минуло року – він уже вийшов із коми, опритомнів. Нехай чоловік іще не говорить, але вже виконує команди, підглядає, навіть у дечому починає хитрувати. (Усміхається). Дуже галантний, полковник. Даєш команду: ти ж полковник, тримайся! І він бореться за життя. Тривала кома – не вирок. Для нас це дуже важливе переконання.
– Пригадую, у вас лікувався цікавий хлопчик Антон.
– На жаль, його доля складається непросто. У хлопчика була вроджена пухлина мозку, під час опромінення він практично втратив зір. Після операції з видалення пухлини Антон проходив лікування в “Істині”, зір удалося відновити. Я не відкидаю думки, що дитина могла осліпнути також на основі психосоматичних переживань стосовно тих катаклізмів, які відбуваються в сім’ї. Батьки не можуть знайти спільної мови, а в результаті страждає дитина. Я просила їх отямитися, подумати про нормальний мікроклімат у родині. Батьки подумали і… віддали Антона до інтернату. А хлопчик такий милий, добрий, він був улюбленцем усього нашого колективу. Я не втрачаю надії, що батьки ще отямляться.

– Хворі дітки – ваш особливий напрям?
– І найбільш гуманний, напевне. Коли лікар запитує в матері тяжкохворої дитини: “А що, ваш син чи донька ще живе, ви не здали його до інтернату?”, то мені хочеться поглянути в очі того лікаря… Буквально цими днями у нас на прийомі був семимісячний Богданчик, від якого відмовилися всі. Важкі пологи, багато ускладнень, і, як наслідок, – дитя мляве, майже не подавало ознак життя. Хтось із колишніх пацієнтів “Істини” порадив мамі хлопчика звернутися до нашого центру. За місяць лікування помічаємо неабиякий прогрес – Богданчик намагається піднімати голівку, “стріляє” очками, реагує на лоскіт, упирається ніжками. Інші наші спеціалісти також підтверджують позитивну динаміку.

Сьогодні ми вийшли на рівень комплексного огляду пацієнта. У нас працює дружний колектив компетентних фахівців – невропатологи, психологи, кардіологи, педіатри. Це дає змогу об’єктивно оцінити стан кожного хворого, визначити правильне лікування. Наші пацієнти самі надихають нас на відкриття нових кабінетів. Наприклад, гінекологічного. У нас і раніше були напрацювання в цьому напрямі, та бракувало приміщення. У задумах – відкриття свого реанімаційного відділення. Зараз пішов великий потік коматозних хворих, яким ми надаємо консультації, але не завжди на місцях медики погоджуються виконувати наші призначення. Хоча дедалі більше лікарів визнають наші схеми, беруться проводити медикаментозне лікування, яке ми призначаємо, підтримують наш хід думок. А щодо занять із такими пацієнтами, то часто невропатологи, реаніматологи не хочуть бачити тієї канви, яку ми готуємо для запуску свідомості людини. Бо це справді “ювелірна”, ніжна робота – за найменшим порухом відчути, що відбувається в організмі пацієнта, оскільки навіть електроенцефалограф часто не може вловити слабких сигналів, які надсилає хворий мозок. Адже найголовніше в таких випадках – не згаяти час. Навіть день зволікання працює проти нас.

– Які складнощі найчастіше виникають у вас під час спілкування з пацієнтами?
– Останнім часом стало дуже популярним вимагати в лікаря гарантії на одужання. Багато пацієнтів так прямо з порога і запитують: а ви гарантуєте, що через п’ять чи десять днів я стану на ноги? Я завжди кажу своїм пацієнтам, особливо їхнім родичам: ви освічені, дорослі люди, маєте право на вибір, ніхто за вас його не зробить. Подолати хворобу можна тільки тоді, коли лікар і пацієнт думають і працюють в одному руслі. “Істина” змушена відмовляти в допомозі хворим, якщо не бачить зацікавлення з боку пацієнта в своєму одужанні. Іноді хворий намагається перекласти свої проблеми на лікаря: я, мовляв, повірив у вашу методику, а мені нічого не допомогло. А сам ліки не приймав, хитрував, нічого не робив для того, аби розпрощатися зі своєю хворобою…

Наш колектив активно працює над пошуком нових методів лікування, всю свіжу інформацію в сфері медицини відслідковуємо через Інтернет, постійно виїжджаємо на виклики, консультуємо і лікуємо тяжких хворих. І мені шкода витрачати час на пацієнтів, які після курсу лікування у нас починають ходити до інших закладів і порівнювати їх з “Істиною”. Сьогодні я вже зрозуміла, що є своєрідний контингент людей, яким просто… подобається їхня хвороба або які вважають себе розумнішими від лікарів.

Ми зібрали цікаву статистику. Коли центр “Істина” тільки починав працювати, то лише відсотків 30 хворих повністю виконували наші призначення. Сьогодні практично немає пацієнтів, які, побувавши в нас, не дотримувалися б наших рекомендацій. Це свідчить про високу довіру людей до нашого центру. У глибині душі я дуже пишаюся цим, хоча водночас розумію, яка це велика відповідальність. Ми ж не тільки лікуємо, а й намагаємося виховувати в наших пацієнтів культ здоров’я. На основі власних здобутків видаємо спеціальні брошури, практичні посібники, які б допомогли людині замислитися. Бо культ їжі, гарного одягу у нас завжди був актуальним, а от про здоров’я чомусь згадуємо тільки тоді, коли хвороба вже збиває з ніг. І часто людина потім починає похід по спеціалістах, розповідаючи про свою “унікальну недугу”.

– Є й такі?
– Так, була в нас одна відвідувачка, яка казала, що в неї – “екзотична” хвороба. Хоч би до яких спеціалістів зверталася, хоч би які обстеження проходила, а діагнози всі ставлять різні і тільки руками розводять. Поговорила я з нею, обстежила. З’ясувалося, що одночасно зібралося три хвороби, якими опікуються різні галузі медицини. Мені це нагадало байку про лебедя, щуку і рака і ще раз утвердило в думці, що до кожного пацієнта потрібно підходити комплексно, зцілювати “одними руками”. Потім та жінка приходила до нас на лікування і після кожної процедури казала: ось уже руки не німіють, і плями зі шкіри сходять, і настрій бадьоріший. “А як ваша екзотична хвороба?” – запитую. “Та немає ніякої екзотики, – сміялася вона. – Мабуть, просто нарешті мене справжній лікар оглянув”.

Сьогодні я маю всі підстави сказати, що пишаюся своєю професією, її треба по-справжньому любити, отримувати задоволення від роботи. Буває так, що, обстеживши пацієнта, прошу прийти за висновком за кілька днів, а сама в цей час намагаюся почерпнути якісь нові знання, все ще раз переосмислити. Я не боюся про це говорити відкрито, адже лікар повинен весь час учитися. Якщо людина соромиться признатися, що чогось не знає, вона просто поховає в собі фахівця.
– А як останнім часом збагатилася ваша власна авторська методика?
– Нині в нас намітився цікавий тандем медицини й техніки. Працюємо над новим апаратом, який винайшли наші київські біофізики. Завдяки йому матимемо змогу знімати ультразвукове кольорове зображення організму та якісно оцінити стан людини. Було багато випадків, коли завдяки цій методиці ми змогли вийти на правильний шлях лікування, отримали позитивні клінічні результати. Ця методика дає змогу бачити мікроциркуляцію крові в будь-якому органі, навіть у кістках. Так що є над чим думати, що вдосконалювати.

Сьогодні я викладаю в Київському політехнічному інституті на кафедрі медичної акустики, отож тісно спілкуюся з майбутніми інженерами медичної техніки. Інколи жартую, що в медичному інституті, певне, мені було б не так цікаво працювати, оскільки добре володію предметом, а тут доводиться вчитися разом із студентами.
У зв’язку з тим, що в нас тепер власне приміщення, маємо намір відновити свій напрям по конференціях. На осінь плануємо провести цілий ряд таких зустрічей із різних напрямів – і медичного, і біофізичного.

– Колеги охоче цікавляться вашою методикою?

– Із кожним роком відчуваємо дедалі більше зацікавлення. Виступи на конференціях часто переростають у вечори запитань і відповідей. Справжній лікар, як я вже говорила, завжди в пошуку. Недавно прочитала в одній статті слова академіка Шалімова, який казав: я вдячний, що в мене є такий конкурент, як Амосов. Це дуже стимулює й організовує, надихає на нові пошуки. Ми ніколи не зупиняємося на досягнутому, наука в нашому центрі завжди йде попереду. Я постійно кажу своїм колегам: у кожного з вас вища освіта, світлі голови. Якщо ми об’єднаємо наші знання й зусилля, зможемо навіть гори перевертати.

– До речі, Уляно Богданівно, ви так багато працюєте, ще більше встигаєте зробити. Звідки берете сили, де черпаєте натхнен­ня?
– Напевне, у мене від природи така енергетика – якщо я сама собою невдоволена, мене це тільки підштовхує до нової роботи. Можу все старе зруйнувати і почати будувати знову – з чистої сторінки, з нового рядка. Мені дуже подобається пісня, яку виконує Надія Шестак, – “Я починаю все спочатку”. Був у моєму житті період, коли я також усе почала з нової сторінки. І нині переконана: важливо вчасно зробити потрібні висновки й спрямувати життя в правильне русло.
Та найбільше, звісно, надихає, коли знову бачиш своїх пацієнтів здоровими людьми, які люблять життя.

Юлія Косинська

 

Напишіть відгук

Обов'язкові поля відмічені *.



*

LOGO MINIMAL BW2