logo-2-300x300

Між небом і землею

Стани після серйозних травм головного мозку є найважчими в усіх розуміннях. Вони складно піддаються лікуванню, тяжко переносяться близькими постраждалої людини і загрожують пацієнту інвалідністю або смертю. «Апалічний синдром» є саме таким непідйомним тягарем для кожного учасника процесу. Але чи варто вписувати таких хворих до списку «безнадійних»? На прикладі групи лікарів і молодого хлопця з Волині ми бачимо, що немає нічого неможливого.

Наталя, дружина Романа:
Моєму чоловікові 25 — життя тільки починалося. Народилася донька. Ніхто не був готовим до того, що виробнича травма може поставити хрест на всьому. Та чи можна підготуватися до такого? Роман міняв колеса на своєму камазі і… опинився в лікарні — йому «знесло» майже половину черепа та частину обличчя. Далі була кома протягом трьох місяців. Лікарі зробили майже неможливе — Роман вижив. Але той стан, у якому він «прокинувся» після коми, мало чим від неї відрізнявся. Ми вирішили не здаватися та поїхали до реабілітаційного центру. Спочатку до одного, потім — до іншого. Але результату не було. Вирок «безнадійний» було винесено і нас відправили додому. В мене не було сил щодня дивитися, як тіло чоловіка худне, а очі — згасають. Тому я почала шукати інші клініки, за межею нашої області. Так і «вийшла» на київську клініку, у якої є певні наробки щодо лікування такого стану. Вирішила ризикнути. Розуміючи, що Роман не транспортабельний, запросила спеціалістів до нас. Лікарі погодилися приїхати та оцінити, чи є сенс везти чоловіка до столиці. Від того дня, коли у нашій оселі на добу оселилися люди у білих халатах із купою апаратури, і розпочалася наша з Романом «мандрівка в минуле». Те, що очі чоловіка реагують на ліки, які вводили лікарі, дало надію — тоді Рома вперше сфокусував погляд. І ми вирішили його везти у клініку. Зараз збігає чотири місяці, як ми у клініці. На днях закінчується четвертий курс лікування. Те, що я бачу, — вражає. Мій чоловік повертається до життя. Звичайно, залишилося багато проблем, але тепер я впевнена: в нас усе вийде!

babiiІгор БАБІЙ, головний лікар, невропатолог клініки здорових судин Уляни Лущик:
Наш центр не є стандартним у загальному розумінні. Так, ми дотримуємося усіх затверджених протоколів лікування, але окрім цього займаємося наукою та розробляємо власні методи як діагностики, так і терапії. Завдяки цьому ми маємо великі успіхи у лікуванні хворих із тими діагнозами, які раніше вважалися невиліковними, або тими, що складно піддаються лікуванню. Роман — наша величезна перемога! Його діагноз відноситься до сфери психоневрології і називаєтся «апалічним синромом». Пам’ятаєте фільм «Між небом і землею»? Це фактичне відображення того, у якому стані живуть такі хворі.

Апалічний синдром (вегетативний стан, «плащ великого мозку») — патологічний стан, що є наслідком глибокого порушення функцій кори великого мозку. Найчастіше такий синдром розвивається після важкої черепно-мозкової травми, це одна зі стадій відновлення свідомості після позамежної коми. Хворий лежить із розплющеними очима, але погляд не фіксує, він байдужий до світлових і звукових подразнень, на звернення не реагує, на контакт не йде. Разом із тим зберігається реакція на больові подразнення, що виражається у відповідному русі кінцівок, розширенні зіниць, прискоренні дихання і пульсу, підвищенні АТ. Від глибокої коми апалічний синдром відрізняється збереженням добової зміни сну і неспання та наявністю сухожильних рефлексів. Тривалість апалічного синдрому різна — дні або місяці, рідше кілька років; результати також різні. Частіше відзначається органічний синдром із розвитком деменції, симптомів паралічу, мозочкових розладів, паркінсонізму і гіперкінезів, які є наслідком множинних вогнищевих уражень головного мозку. При наростанні серцево-судинних і дихальних розладів, ураженні спочатку середнього, а потім і довгастого мозку можливий летальний результат.

На жаль, певної позиції щодо лікування таких хворих немає. Тому їх кількість збільшується щороку. Звичайна практика — відправити такого пацієнта лежати вдома, тобто покласти цей важкий тягар на плечі рідних. Саме так і відбувалося у випадку з Романом. Його рідні розповідали, що спроби реабілітувати робили у кількох медичних закладах, але жодного ефекту не було. Тоді їм просто сказали лежати вдома і чекати… Невідомо чого.
mij nebom117 років тому, спостерігаючи проблему з лікуванням таких хворих, колектив нашої клініки розробив «пакет» по діагностиці і лікуванню цих станів до кінцевого результату — відновлення всіх втрачених функцій. На сьогодні ми можемо з упевненістю сказати, що методики працюють. У випадку з Романом спочатку, чесно кажучи, ми також сумнівалися в успішності лікування — занадто важкою була травма. Знайомство з Романом відбулося у нього вдома. Потрібно віддати належне лікарям-реаніматологам та ней­рохірургам, які вивели чоловіка з коми та клінічної смерті. Але те, що ми побачили, нас вразило! Це був «скелет», який лежав і ніяким чином не контактував з оточуючим світом. Частини черепної коробки не було. Мозок пульсував під прозорою плівкою…
За добу ми обстежили мозок Романа і провели «гостру медикаментозну пробу» — подивилися, як певні ліки впливають на стан хворого. В першу чергу — на кровообіг головного мозку. Обстеження складалося з електроенцефалограми, ультразвукової доплерографії судин шиї та голови, цифрової оптичної капіляроскопії, електрокардіографії, психодіагностики та діагностики кінезотерапевта. Весь цей комплекс досліджень ми проводили багаторазово, намагаючись «зловити» те, що може стати поштовхом для виходу з апалічного синдрому. Під час таких спроб ми побачили, що після певних медикаментозних засобів Роман почав водити очима. На апаратурі ми зафіксували зміни, які були позитивними. Більше того, ці зміни можна побачити на фото. Ми, до речі, з дозволу рідних періодично фотографуємо таких хворих, щоб бачити ланцюжок змін. Такі візуальні докази ефективності лікування та реабілітації важливі для поширення наших здобутків серед колег-лікарів.
mij nebom2Раніше, коли ми тільки відпрацьовували наші методики, для нас було величезним успіхом відновити таких хворих за три роки. Нині ми інтенсифікували процес і підвищили ефективність лікування. Роман почав відновлювати всі свої втрачені функції утричі швидше, ніж інші пацієнти. Це дуже кропітка, щоденна робота спеціалістів (медиків, педагогів) і самого хворого. Ми жодного дня не даємо пацієнту розслабитися. Лікування поетапне і між кожним етапом є кризові моменти, коли ми маємо терміново зреагувати і повністю змінити тактику лікування. Це важка праця. Але ми дійсно вважаємо, що такі хворі не безнадійні, вони просто потребують титанічних зусиль і віри. Статистика, якою ми пишаємося, свідчить: коефіцієнт відновлення таких пацієнтів становить 64%.

Щонеділі ми бачимо мозаїчні зміни у стані Романа. Звичайно, не все йде гладко, але на сьогодні ми зняли трахеостомічну трубку. Це значить, що нам вдалося стабілізувати головний мозок і тепер ми можемо поступово відновлювати мовленнєві функції. Маса тіла Романа повернулася до своєї норми. Він ходить, присідає, маніпулює м’ячем і зовні вже зовсім не схожий на того чоловіка, з яким ми познайомилися кілька місяців тому. Він усміхається і в нього відновлено більшість психологічних функцій.

Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»

Напишіть відгук

Обов'язкові поля відмічені *.



*

LOGO MINIMAL BW2