Дитячий церебральний параліч

Дитячий церебральний параліч, Cerebral palsy (ДЦП), це перш за все, 100% порушення руху і пози дитини, що постраждали внаслідок ураження головного мозку дитини внутрішньоутробно або під час пологів.

Приблизно у 30-50% людей із ДЦП спостерігається порушення інтелекту, що ще більш обтяжує хворобу.

Причин викликаючих ДЦП є багато. Основні і самі часті з них є: інфікування плоду, гестоз, шкідливі звички матері, затримані пологи, анатомічні аномалії з боку матері, передчасні пологи, глибока гіпоксія, багатоплідність, генетичні аберрації плоду.

Захворюваність ДЦП оцінюється 2-ма випадками на 1000 новонароджених.

ДЦП визначається як “парасольковий” термін, що охоплює велику групу синдромів, яким характерна статичність, тобто відсутність прогресування. Розвиток систем організму дитини із ДЦП різко уповільнюється і викликає, таким чином, затримку мовного, психо-емоційного та стато-кінетичного розвитку різної глибини затримки.

Соціальна суть ДЦП зводиться до пожиттєвої інвалідності та відповідної обтяженості родичів та медико-педагогіних фахівців.

Ускладнюючими умовами протікання ДЦП вважають судомні напади, порушення обміну речовин, слабкість серцево-судинної системи, вегетативні дисфункції, викривлення хребта, кісток та суглобів, дистонію, високий рівень травматизації та імунодефіцитні стани.

Природно закладена пластичність центральної нервової системи допомагає покращувати діяльність людини із ДЦП, проте  її недостатньо з огляду на пряму залежність її розвитку від кровопостачання. Взаємозалежність між різними системами організму при ДЦП особливо яскраво демонструє саме така складна патологія як ДЦП.

Підходи до лікування різних форм ДЦП є спільними так і особливими.

До спільних відноситься мультидисциплінарна розвивиаюча терапія, спрямована на корекцію рухів, дихання, стояння, сидіння, мови, психічних функцій, ігрової та навчальної діяльності, опанування елементарних та складних побутових, гігієнічних та соціальних навичок і, в кращих випадках, професійної орієнтації.

Особиві підходи терапії залежать від типу ДЦП – м’язової спастичності, гіпотонії, дистонії м’язів, переважного ураження кінцівок, наявності епілептичних нападів та ін. В такому випадку лікування носить симптоматичний характер, який в певний період і тимчасово покращує функцію того чи іншого органу. Сюди можна віднести хірургічну та ботулотоксину корекцію.

Результатом такого раніше і на сьогодні поширеного лікування дитини є підтримка близьких та навчання їх основам розвивального немедикаментозного лікування протягом усього життя пацієнта.

За останні 10 років впроваджується більш глибокий науково-практичний підхід до бачення ДЦП як хвороби із додатковими можливостями пришвидшення розвитку дитини до її повноліття. Таким чином, резидуальні явища в організмі, тобто ті, що є настільки стійкими, що будь-які втручання вже не зможуть поліпшити ситуацію, зменшаться на 50-70%.

Суть інноваційного лікування ДЦП лежить у доказовому визначенні серцево-судинної системи як чинника різкого поліпшення результативності вищезгаданого загальноприйнятого лікування.

За цією технологією дитина із ДЦП проходить глибоке апаратне обстеження макрогемодинаміки, мікрогемодинаміки, нейродинаміки, резервів серцевого м’язу. Експерти роблять ретельну діагностику психічної, мовної та рухової сфер. Зважуються усі відхилення численних показників, індивідуальні особливості за системами тіла, проводиться всебічний аналіз та формується персоніфікована програма курсового розвивального медикаментозного та немедикаментозного лікування. Важливим компонентом ефективності такої програми є моніторування усіх необхідних параметрів під час лікування з метою їх швидкої раціональної корекції.