Вівторок, 12 серпня 2014
— Два роки тому в нашій родині сталася трагедія. Син Роман працював із напарником на КамАЗі. Вантажили товар. Все поклали, хотіли їхати. І тут син зачепив ногою запаску, що фіксує шину. А та прямо в обличчя відскочила. Проломило череп, — розповідає Любов Нестерчук із селища Маневичі на Волині.
Після аварії Роман місяць пролежав у комі в одній із лікарень Луцька.
— Коли отямився, був сліпим і глухим. Говорити не міг, руки і ноги скрутило, як при церебральному паралічі. Через травму постраждали ділянки мозку, що відповідають за рухи й мову. Ніхто не хотів братися за лікування. Казали, син не виживе, — згадує мати зі сльозами на очах.
Тамара та Василь Іллюки порадили родині звернутися у клініку здорових судин. Колись там повернули до життя Василя Івановича після важкої травми та видалення гематоми мозку. Сьогодні господарює вдома після декількох років нейрореабілітації в київській “Істині”.
— Син був нетранспортабельний. Фахівці з клініки приїхали до нас, з усією апаратурою. Обстежили, призначили курс лікування. Коли ми прокололи 40 ін’єкцій, побачили, як до Романа повертається свідомість. Почав реагувати. З перших днів піднімали його з ліжка. Потім регулярно їздили в Київ у клініку на уколи та заняття. За весь час пройшли вісім курсів лікування та реабілітації.
Роману 27 років. Має двох дітей — 9 і 7 років. За два з половиною роки після курсу ін’єкцій сам проходить 200–300 м. Потроху починає розмовляти.
— Дружина його не кидає. Допомагає, як може. Не полишаємо надії, що скоро видужає. З невісткою працюємо з Романом по черзі: то я, то вона. Водимо попід руки на уколи, гуляємо з ним на свіжому повітрі. В Луцьку нас знає вся лікарня. Коли побачили восени, були шоковані. Не сподівалися такого прогресу.
Днями Романа прооперували, операцію переніс достойно. У “Феофанії” йому вирівнювали лоба, брову і “яму”, що залишилася від удару на голові. Тоді повернуться до реабілітації — формуватимуть самостійну ходу, мову.
— Раніше навіть уявити не могли, що будемо думати про косметичні дефекти. Молилися, щоб тільки вижив. Усе це завдяки науковому керівнику Клініки здорових судин Уляні Богданівні Лущик та головному лікареві Ігорю Бабію. Ніхто, крім них, не взявся лікувати сина. Тут ставлять на ноги найважчих хворих, а родичам повертають надію.
Катерина ГОНЧАРОВА
