Вундеркінд, суперінтелектуальна дитина… Батьки тішаться досягненнями свого чада, вчителі задоволені напрочуд успішним учнем. Але психологи і лікарі–неврологи стверджують, що до таких дітей треба підходити з певною обережністю. «Надто швидкий інтелектуальний розвиток дитини — не зовсім нормальне явище, і в будь–який момент можна чекати зриву — навіть у бік шизофренії, — пояснює лікар–невропатолог, доктор медичних наук Уляна Лущик. — Тому таких дітей слід обов’язково обстежити і в психолога, і в психіатра, щоб не пропустити перші прояви захворювання, коли ситуацію можна скоригувати як виховними, так і медикаментозними засобами. Тож я завжди застерігаю батьків: якщо у вашої дитини виявили якісь надзвичайні здібності, не поспішайте радіти».
Нерідко трапляється, що дитина розвивається однобічно. Приміром, виявляє великі здібності в галузі математики або мови, але водночас їй бракує суто людських відчуттів: співчуття, жалю. Це теж має насторожувати її рідних, каже лікар.
До семи років функціонально мозок розвивається в правій півкулі. Це півкуля чуттєва, відповідає за емоції. Після семи–восьми років ліва півкуля має врівноважити праву. Логіка й мислення, котрі характеризують саме ліву півкулю, починають гальмувати всі поривання та прагнення душі, перевіряючи їх розумом, ніби якийсь контролер мозку. «Якщо цього не відбулося, то домінуватиме художній тип — виросте, скажімо, художник, артист чи співак, — пояснює Уляна Богданівна. — Проте ці люди становлять досить серйозну групу ризику, бо живуть у світі власних фантазій. І хоча такі митці часто мають великий творчий потенціал, їхні вчинки нерідко бувають алогічними й незрозумілими для суспільства, а в деяких випадках можуть становити навіть загрозу. Тому, коли помічаємо в дитини художні здібності, слід неодмінно подбати й про формування логіки, критичності, почуття відповідальності. Інакше, можливо, матимемо генія, але цей геній не розумітиме, що та для чого він робить».
Формування лівої півкулі є дуже важливим. Якісь вади в її діяльності досвідчений психолог може виявити за порушенням функцій: наприклад, дитина не може рахувати або переказати прочитане. І це вже проблеми медицини, а не педагогіки. Проте педагоги повинні знати, що такі проблеми є, і враховувати їх у своїй роботі.
Мирослава КРУК
