Дитячий аутизм є достатньо відомим стійким патологічним розладом психічних функцій дитячого віку. Він проявляється в різних формах, за різних рівнів інтелектуального розвитку. При досягнутому глибокому вивчені клініки такого розладу ще залишаються гіпотетичними причини, патогенез і лікування. З огляду на закономірності пізнання хвороб аутизм вважається малокурабельним в легких його проявах і частіше некурабельним у виражених.
В нормі розвиток багатофункціональності центральної нервової системи обов’язково передбачає зовнішній і внутрішній вплив різноманітних подразників на неї. Для отримання лікувального ефекту при патології ЦНС вроджений або набутий дефект окремої її функції має бути стимульованим специфічно, як прямими подразниками, так і опосередковано, через інші, повноцінні, системи. Фоновий стан головного мозку аутичної дитини дозволяє реалізувати такий терапевтичний вплив і очікувати сприятливого прогнозу.
Лікування аутичних дітей проводиться комплексно та поетапно і при обов’язковому контролі за станом ЦНС методами об’єктивізації, до яких відноситься УЗДГ, комп’ютерна капіляроскопія, ЕЕГ, які доповнюють огляди дитячого невролога, логопеда, психолога, педіатра. Програма курації дітей з аутичними розладами базується на результатах проведених названих обстежень. Зрозуміло, що процес лікування не має чітко вказаних термінів одужання, бо віддаленість кінцевого результату виходить не тільки із важкості прояву хвороби, але й із індивідуальних особливостей окремо взятої дитини (соціального оточення, характеру, рівня педагогічної занедбаності та ін.).
На сьогодні прийнято три основних точки зору на виникнення аутизму: біологічна, соціокультурна і психологічна. В гіпотезі біологічного пояснення її автори особливу увагу звертають на мозочок. У людей із аутизмом у ранньому дитинстві виникають аномалії в цій частині головного мозку. Вчені вважають, що мозочок допомагає людині швидко спрямовувати увагу на певний об’єкт, що може спричиняти відсутність у фокусуванні уваги, розуміти словесні натяки, міміку інших людей і сприймати соціальну інформацію. Окрім цього патологічні зміни передбачаються також у стовбурі мозку, де знаходиться ретикулярна формація із її “енергозарядними підсистемами”.
Серед методів лікувального впливу на дітей з аутизмом важливе місце займає кінезитерапія. На перший погляд аутична дитина суттєво не відрізняється від здорових дітей порушенням стато-кінетичних функцій (сидінням, стоянням, ходою, бігом, захватом предметів, пошуковими рухами). При більш тривалому спостереженні можна бачити у дитини відсутність сприйняття власних кінцівок як складових частин для досягнення біологічних цілей, уникнення фізіологічних для даного віку рухів. Лазіння по драбині, стрибання на двох або на одній нозі, раціональний рух у різних напрямках, діставання предметів з незручних положень є рідко недоцільними, а в більшості випадків аутизму відсутніми. Навіть із віком удосконалення таких рухів не спостерігається, що обмежує в майбутньому можливості вже молодої людини та згодом ще більше віддаляє її від суспільства.
Складніші маніпулювання, наприклад з предметами, здаються взагалі неможливими. Можна спостерігати як аутична дитина палкою виконує удари без особливого сенсу, просто штовхає м’яч, прокручує коло. Самі дії короткотривалі, без зацікавленості. Нові предмети дитина ігнорує, в іншому випадку відсторонює після зовнішнього споглядання. Спостереження за рухом дзиги, розкачуванням підвішеного предмета викликає лише позитивні емоції з стереотипними рухами рук або ніг. Здорова дитина, користуючись предметами, забезпечує себе великою кількістю життєво важливих дій, що необхідні як в особистій сфері: харчування, гігієнічні процедури, гра, навчання так і в міжособистісних стосунках: придбання товарів, пошук інформації та її обмін, колективна гра. Таким чином, дефіцит аналізу зовнішніх стимулів та інтегративності у центральній нервовій системі при аутизмі не може забезпечити нормальний руховий розвиток дитини тож і подальший природній соматичний ріст не буде означати автоматичність у самостійному оволодінні особистих та соціальних функцій.
Враховуючи, що поряд із моторною затримкою розвитку стоїть затримка розвитку мови та психічних функцій, аутичні діти повинні розглядатися як суб’єкт комплексного, більше того, інтенсивного лікування. З такою ціллю для кожної дитини розробляється індивідуальний план. Роль батьків у ньому розглядається далеко не другорядною.
Інтенсивне розвиваюче лікування є процесом, в якому проходить велика енергетична затрата, в першу чергу, біопотенціалу головного мозку. Навантаження при цьому лягає на дефіцитарні нейрональні групи і на окремо взяту функціональну одиницю – нервову клітину з її рівнем власного обміну речовин і належною їй роллю в процесі гальмування або збудження.
Невід’ємною частиною підтримки високого рівня обміну речовин в головному мозку є транспортна функція, яку забезпечує кровоносна та лікворна система разом із серцевою діяльністю. Медикаментозний вплив на організм дитини, яка отримує інтенсивні розумові, психічні та фізичні навантаження коректуються контролем за дією лікарських препаратів методами УЗДГ судин головного мозку та капіляроскопією.
Кінезитерапія, як один із лікувальних факторів у комплексному веденні аутичних дітей, базується на основних педагогічних принципах: індивідуальності, поступовості, безперервності.
Забезпечення високої ефективності занять кінезитерапії та повноцінного контролю за результатами такого впливу досягається роботою кваліфікованого інструктора, який має вищу педагогічну освіту та пройшов курси по оволодінню методиками курації дітей з аутизмом.
Матеріально-технічне забезпечення має бути представлене окремим залом кінезитерапії з оптимальним мікрокліматом, набором предметів, шведською драбиною, нетвердим покриттям, звукоізоляцією, системою акустики для музичного супроводу, гармонійними малюнками та приємним кольоровим фоном на стінах.
Довгостроковий план курації дітей з аутизмом формується в узгодженні суміжних фахівців: психолога, логопеда, дитячого невролога, функціонального діагноста та кінезитерапевта. Етапні плани формуються з огляду на досягнуті результати під час лікування і можуть коректувати вже існуючий перспективний напрямок. Під час курсового лікування необхідно проводити щоденні обговорення особливостей поведінки та змін у окремої дитини на заняттях. Запрошення на такі обговорення батьків є корисним для проведення у міжкурсовий період підтримки досягнутих результатів у аутичної дитини.
Заняття кінезитерапії з аутичною дитиною повинно проводитися 5 разів на робочий тиждень. Тривалість занять визначається кінезитерапевтом. При достатній адаптації до навантажень оптимальною тривалістю є 45-хвилинне заняття. Забезпечення енергопостачання для таких інтенсивних занять покладається на медикаментозний супровід, який представлений щоденним ін’єкційним або ентеральним введенням. Ефективними заняття вважаються тільки при появі ознак втоми у аутичної дитини на останньому робочому дні тижня.
Досягнення цілей кінезитерапії забезпечується використанням широкого спектру методик впливу на розвиток просторового уявлення (право-ліво, верх-низ, вперед-назад), координації, спритності, рівноваги, сили, ініціативи, високого рівня емотивності, володіння гімнастичними предметами, відчуття власних кінцівок, їх диференціювання. Головною при цьому є синергічна мовно-рухова стимуляція. Особлива увага приділяється розвитку сміливості, яка практично відсутня у аутичних дітей, і проявляється страхом, в першу чергу, перед новими завданнями та предметами.
На відміну від здорових дітей у дітей з аутизмом та розладами аутичного спектру при формуванні рухового поняття та навички спостерігається суттєве зміщення у бік більш тривалого, багаторазового повторення. Відсутність власної ініціативи у аутичних дітей, навіть при наявності відпрацьованої кінестатичної схеми, вимагає від кінезитерапевта досконалого володіння методами її стимуляції через тілесні, слухові та зорові подразники. Глибоке розуміння фахівцем кінезитерапії особливостей дефекту психічної та мовної сфер при аутизмі підвищує ефективність занять і прискорює досягнення загальних цілей комплексного лікування.
При досягненні дитиною рівня доцільних рухових навичок без предметів та з ними дитина переводиться на наступний етап – етап розвитку соціальних взаємостосунків. Для цього формується група із 2-3 дітей, а пізніше 3-4 дітей, які мають аналогічний рівень розвитку або дещо вищий. Схема занять коректується під колективну (суспільну) програму. Зазвичай в дитини виникає чергове адаптаційне напруження і навіть страх. Наявний кінестатичний багаж, отриманий на попередньому етапі і який став звичним для неї, потребує корекції самою ж дитиною, що спонукає до ініціативності та пошуку контакту із іншими дітьми.
Після адаптаційного періоду, який набагато коротший від аналогічного на попередньому етапі, аутична дитина “вплітається” в колективну поведінку під контролем кінезитерапевтаа. Спостерігається все частіше контактування через погляд, адекватна емоційна реакція, ініціатива щодо відомих рухових завдань, відчуття суспільного плану при ігровій діяльності.
Координація зусиль в лікуванні аутичної дитини між психологом, логопедом і кінезитерапевтом приводить до зменшення термінів її підведення до соціуму, уникаючи небажаної вторинної аутизації всієї родини і відкриває перед батьками можливість реалізувати свої надії відносно майбутнього.
[author] [author_image timthumb=’on’]https://inno-health.com/wp-content/uploads/2013/06/Babii-Photo.png[/author_image] [author_info]Бабій І.П., Головний лікар клініки Уляни Лущик[/author_info] [/author]
