Уже понад вісімнадцять років працює в Києві науково-методичний центр ультразвукової медичної діагностики “Істина”, нині Клініка здорових судин, основний напрям спеціалізації якого – захворювання, пов’язані з порушенням мозкового кровообігу: від мігрені, вегетосудинної дистонії, синдрому хронічної втоми і до інсультів, наслідків черепномозкових травм, коматозних станів. Усі ці недуги, як найбільш грізні, так і ті, котрі не видаються на перший погляд особливо небезпечними, можна і треба лікувати.
Допоможе в цьому розроблена та впроваджена керівником клініки, доктором медичних наук Уляною Богданівною Лущик новітня комплексна методика, яку клініка давно вже взяла на озброєння. Діяльність цього медичного закладу добре відома в Україні та за її межами не в останню чергу через те, що тут удається повертати до життя таких хворих, котрих за всіма давніми канонами медичної практики слід вважати “безперспективними”, а отже, поставити на них хрест. Цілком зрозуміло, що й для окремої родини, яка зазнала лиха, і для суспільства в цілому це чимало важить – в аспекті й моральному, і соціальному, й економічному (адже якщо після належного лікування хворий виходить на рівень самообслуговування і самозабезпечення, то мають змогу повернутися до професійної діяльності його рідні, які досі займалися тільки доглядом за недужим).
Треба зокрема сказати про те, що фахівцям клініки вдалося досягти значних успіхів у подоланні наслідків тривалої коми. Кома – це стан глибокого пригнічення функцій центральної нервової системи, який характеризується втратою свідомості та реакцій на зовнішні подразники (звук, дотик, біль, зміну температури тощо), розладом регуляції життєво важливих функцій організму. Мозок при цьому перебуває ніби в глибокому сні. Можна сказати, що людина існує, але не живе. Такий стан несе в собі безпосередню загрозу для життя, він межує з клінічною смертю.
Спричиняти кому можуть різні захворювання, але безпосередньою причиною її розвитку завжди є або органічне ураження головного мозку – черепномозкова травма, інсульт, пухлина, опіки, обмороження, або ж порушення біохімічних процесів і, відповідно, обміну речовин у клітинах мозку.
Навіть далекій від медицини людині зрозуміло: якщо хворий тривалий час перебуває в коматозному стані, це надто серйозно як для його життя, так і для подальшого існування. Лікарі ж уже давно помітили таку закономірність: чим довше триває такий стан, тим більше змін виникає в органах і системах і тим більше залишкових явищ при виведенні з цього стану.
У такому разі треба вдаватися до інтенсивної терапії і ще довго проводити лікування та реабілітаційні заходи, тобто комплексну терапію, спрямовану на відновлення порушених функцій, за допомогою ліків, фізіотерапевтичних процедур, лікувальної фізкультури, психотерапії, корекції мовлення, пам’яті, мислення, аналізу, логіки тощо, перш ніж людина зможе хоча б частково повернутися до нормального життя.
Іще частіше подібні хворі стають інвалідами або й зовсім не приходять до пам’яті, залишаючись у такому стані протягом невизначеного часу – від кількох годин до десятиріч. Донедавна вважалося, що лікарі тут безсилі.
Класична медицина твердить: якщо людина не може розплющити очі, поворухнутись або зреагувати на звернену до неї мову чи больові подразники понад два тижні, то в неї настала смерть мозку, а отже, така людина мертва.
Однак досвід Клініки здорових судин переконливо свідчить, що такі клінічні прояви – ще не вирок. Адже, на думку ряду науковців, про смерть мозку, а отже, і всього тіла може однозначно свідчити лише цілковите припинення кровопостачання мозку з неможливістю його реального відновлення.
Ось промовистий приклад. У сорокарічного Василя І. з Волині торік унаслідок травми утворилася внутрішньомозкова гематома (крововилив у мозок), і довелося робити операцію, після якої хворий не приходив до пам’яті, хоча з погляду хірургічного все було зроблено правильно, як засвідчили нейрохірурги та консультанти. Місцеві лікарі нічого не могли вдіяти, вони втратили надію допомогти хворому. Церебральна кома тривала п’ять місяців. Однак попри все це за хворого боролися його мати, дружина, діти, його колеги й співпрацівники та колектив клініки. На той час тут уже мали досвід, який свідчив, що в такому випадку клінічні прояви переважно значною мірою відстають від позитивних змін гемодинаміки, тобто для того, щоб в організмі сталися якісь помітні візуальні зміни, має повністю відновитися та стабілізуватися кровопостачання мозку і насичення його поживними речовинами. Нерідко було так, що апарат показував позитивні зміни в гемодинаміці, а клінічно вони ще не виявлялися. Фахівці кілініки протягом двох місяців виводили Василя І. з коми. Тривалий час не було клінічних проявів, не раз говорилося й про те, що лікування нічого не дасть, бо відбулася декортикація – відмирання кори головного мозку, при якому людина переходить у вегетативний стан, тобто існує на рівні рослини. Але ж чоловік ожив! Згадав навіть іспанську мову, яку раніше вивчав.
Надійка К. з Житомирської обл., трохи молодша за Юлю, зазнавши внаслідок нещасного випадку тяжких травм та забиття головного мозку, під час перебування в реанімаційному відділенні районної лікарні пережила стан клінічної смерті, після чого протягом трьох тижнів дихала за допомогою апарата. Усе це призвело до значного порушення вищих кіркових функцій, у дівчини виник апалічний синдром (уже згадуваний вище вегетативний стан).
Вона також лікувалася в Клініці здорових судин, після чого почала сидіти за допомогою підпори, тримати голову, повертати погляд у бік світла, емоційно реагувати усмішкою та плачем. Зменшилася негативна реакція при спробах вертикалізації. Завдяки заняттям із логопедом за спеціальною методикою було поповнено пасивний словниковий запас, поліпшилося розуміння звернутої до пацієнтки мови, а в її мовленні з’явилися окремі приглушені голосні звуки.
Із такими пацієнтами треба працювати багато і практично безперервно, докладаючи щонайбільше зусиль для їх одужання. Адже люди, котрі вийшли з коми, незалежно від віку за рівнем інтелектуального розвитку нагадують немовлят. Вони потребують копіткого догляду. На реабілітацію йдуть, на жаль, не дні, не тижні, а цілі роки.
