Коли дитина приходить на світ, усі вітають батьків, зичать їм та новонародженому щастя й здоров’я. Та щоб ці традиційні побажання здійснилися, добре було б виявити реальну турботу про майбутнє здоров’я нової людини відразу після її народження і провести, поки немовля з матір’ю ще перебувають у пологовому будинку, ультразвукову діагностику малюка – своєрідний іспит на зрілість його органів та систем. Якщо повсюдно проводити її вже на цьому етапі, можна було б таким чином запровадити паспортизацію здоров’я новонароджених. Така цікава ідея народилася й нині розробляється в Клініці здорових судин.
Зрозуміло, паспортизація потребує певних витрат, але ж вони згодом повернуться сторицею, якщо кожна дитина відразу після народження отримає свій перший – медичний – паспорт, що міститиме потрібні вихідні відомості, а батьки будуть детально поінформовані про стан здоров’я нового члена родини. На даному етапі можна перевірити стан мозку, хребта, внутрішніх органів, м’язів, серцево-судинної системи і провести попередню діагностику. Це не завдасть дитячому організмові жодної шкоди. Зате можна буде попередити батьків, що є, наприклад, маленька аномалія в розвиткові мозку, і вона в певному віці може нагадати про себе отаким чи отаким чином; це необов’язково, але найкраще бути заздалегідь готовими до цього і знати, до якого фахівця звернутися, якщо знадобиться. Або, скажімо, зафіксовано невеличкий крововилив у мозок, який стався під час пологів. Тоді при подальших дослідженнях, побачивши на екрані пляму, можна буде з певністю сказати, зіставивши це з попередніми даними, що то не пухлина, а отой самий давній крововилив, який капсулювався. Або ж при пологах у дитини сформувався хронічний набряк мозку. Подолати цю недугу в перші місяці життя значно легше, ніж тоді, коли розпочати лікування в рік, бо весь цей час мозок потерпатиме через недостатнє кровопостачання. Це також свідчить на користь ранньої діагностики.
Ось іще один із промовистих прикладів. У клініці зараз проходить черговий курс лікування півторарічна Тетянка К. з Вінниччини. Її мама тричі лежала в лікарні з метою збереження вагітності. Під час пологів відсутня була пологова діяльність, дитина народилася в асфіксії (не дихала), із судомним станом, а тому вже на першому місяці життя проходила лікування в відділенні патології новонароджених. Лікарі виявили в неї дитячий церебральний параліч, судомний синдром, затримку психомоторного розвитку. Із такою тяжкою патологією дівчинці взагалі не давали шансів на життя. Однак молоді батьки вирішили боротися за неї, хоча через необізнаність та брак потрібної інформації не відразу зорієнтувалися щодо лікування. Лише на восьмому місяці життя вони привезли доньку в центр “Істина”, де вона пройшла обстеження, і розпочався курс лікування. Зрозуміло, що в такому складному випадку з хворою дитиною мають тривалий час працювати висококваліфіковані фахівці – аж до повного відновлення фізіологічної вікової норми. Було проведено курс інтенсивної нейрореабілітації, застосовувалася кінезитерапія, з дівчинкою працювали психолог і логопед. Нині можна відзначити позитивні зміни: найперше – це те, що зникли судоми; Тетянка краще почала рухатись і тримати голівку, зросла активність руху в кінцівках; купірувано косоокість; дитина всміхається, коли до неї наближається хтось із рідних, повертається в бік подразника; з’явилися елементи прислуховування, слухання, що є доброю ознакою та поштовхом до розвитку вищих психічних функцій. З’явилося самостійне емоційне гуління як підготовчий етап розвитку активної мови. Динаміка психомоторного та мовного розвитку позитивна, та попереду ще багато нелегкої напруженої роботи. І можна тільки пошкодувати, що було згаяно час і не розпочато лікування вже в перші місяці життя дитини – вчасно проведена паспортизація значно полегшила б його процес.
…Близняток Максимка й Микиту П. батьки принесли на обстеження в клініці у віці 5 місяців. Під час вагітності в матері була загроза викидня, пологи почалися передчасно, в ході їх довелося робити кесарів розтин. Лікарі діагностували в обох малюків перинатальну енцефалопатію та затримку психомоторного розвитку, а в того, котрий народився другим, до цього додався ще й крововилив головного мозку з формуванням кісти. Рано розпочате лікування дало змогу досить швидко одержати добрі результати: іще до року один із братів уже досягнув фізіологічної вікової норми, наближається до неї й другий, в котрого патологія була тяжча, – відставання в розвитку скоротилося з трьох місяців до одного, кіста має чітку тенденцію до зменшення в розмірах.
Узагалі слід було б проводити комп’ютерну діагностику плода в вагітної жінки, щоб визначити зарані, кого вона народить, – ідеться, певна річ, не про стать майбутньої дитини, що здебільшого тільки й цікавить батьків, а про стан її здоров’я. Тоді багато що можна буде зробити ще до пологів.
Сьогодні ультразвукову діагностику треба було б робити, по-перше, з метою визначення самої вагітності, бо вже на ранніх строках (6–8 тижнів, тобто через 4 тижні після затримки менструації) прекрасно видно сам ембріон. У 10–12 тижнів дослідження варто повторити для визначення ймовірних вад розвитку, тобто подивитися, чи сформувалися мозок, хребет, грудна клітка, як працює серце тощо.
Найсерйозніші та найтиповіші вади виникають на кількох етапах ембріонального розвитку. Тому слід періодично з’являтися на ультразвуковий контроль протягом усієї вагітності в термін, призначений лікарем. Паспортизація допомогла б виявити фактори ризику ще до прояву клінічних ознак хвороби, передбачити можливі захворювання, попередити про те, на які симптоми треба звернути особливу увагу.
Потім у дорослому віці кожен мав би періодично проходити диспансерний огляд, щоб можна було порівняти дані на нинішній момент із вихідними даними при народженні, які було зафіксовано в паспорті здоров ‘ я.
Ідея диспансеризації була в нас вельми популярна ще десь у 80-х роках минулого сторіччя. Сама по собі ця ідея прекрасна. Однак вона, на превеликий жаль, утілювалася в життя здебільшого формально і з боку лікарів, і з боку пацієнтів. Тож можна тільки пошкодувати, що диспансеризація велася в нас лише на папері та не знайшла належного застосування. Нині ми пожинаємо сумні плоди цього. Маємо безліч запущених онкологічних, ендокринологічних, психіатричних та інших захворювань.
Але ж відомо: щастя й добробут кожної родини прямо залежать від здоров ‘ я всіх її членів. Нині назріла потреба серйозно про це говорити. Бо те, яке здоров ‘ я ми дамо нашим дітям, зумовить, чи будуть здоровими наші онуки та правнуки. А тільки здорові й щасливі люди можуть побудувати здорове й щасливе суспільство. Для нашої молодої держави це вельми суттєво.
