Варто знати.
Знепритомнення (втрата свідомості) розглядається як патологічний медичний стан що межує із сном або комою. В обох випадках до людини, що знепритомніла неможливо «докричатися» або «достукатися». Фактично, в такому стані людина не реагує на зовнішні подразники, якої сили вони не були б.
Причини знепритомнення.
Причини втрати свідомості численні, від психологічного впливу до черепно-мозкової травми чи інсульту.
Статті за темою:
“Після уколів для судин перестають непритомніти”
Нейрофізіологія знепритомнення.
Патофізіологічною основою знепритомнення є різке порушення кровотоку у головному мозку (фактично гостре порушення кровотоку), а саме у його стовбурі, звідки починається та поширюється на всю мозкову тканину, включаючи кору головного мозку, ретикулярна формація. Це сітчасте утворення має властивість, схожу із батарейкою, яка живить мозок енергією. ЇЇ роль чітко визначена у циркадієнних ритмах (ден/ніч) – при засинанні вона вимикається, а при пробудження вмикається. Чим швидше вона діє, тим швидше людина переходить із одного стану до іншого. Ретикулярна формація, як розсіяна сіточка складена нервовими клітинами із відростками не існує сама по собі, а має чіткі взаємодії, в тому числі із судинною системою, оскільки для своєї роботи має забезпечуватися достатньою кількістю кисню і глюкози. Отже, основною патологічною ланкою знепритомніння є судинну ланка.
Патогенез знепритомнення.
Різке зниження поступлення поживних речовин до стовбуру головного мозку та ретикулярної формації пов’язано із або надмірним розширенням артерій з наступним вираженим зниженням артеріального тиску (АТ) (колапс, колаптоідний стан) до 50-60/0 мм рт. ст. або різким звуженням артерій при нормальному АТ.
Відновлення кровотоку при знепритомненнях проходить відносно швидко і людина може прийти повільно до тями, відчуваючи дезорієнтацію, слабкість, нудоту, тремтіння та ін.
Ризики знепритомнення.
1. Тривалий час стану знепритомнення (>3 хв) може призвести до глибших, в деяких випадках, органічних змін головного мозку. У мозковій тканині утворюється ішемічний мікроінсульт, що потребує наступної вимушеної госпіталізації у спеціалізоване відділення.
2. Знепритомнення при наявній прихованій судомній готовності поглиблює цю патологію і може призвести до появи епілептичного нападу. А при наявності хронічних серцево-судинних та інших хвороб призводить до зриву механізмів компенсації, критичного стану, коми.
3. Повторні знепритомнення пошкоджують міжнейрональні зв’язки головного мозку, зменшуючи кількість синапсів.
4. При падінні є великий ризик отримати черепно-мозкову травму, включно до забою головного мозку середнього та важкого ступеню.
Поширеність знепритомнення.
У дітей і підлітків знепритомнення викликане надмірною чутливістю до зовнішніх подразників (психологічний дискомфорт, вид крові, задушливе приміщення, спека). У частини даної вікової категорії із лабільною вищою нервовою діяльністю існують недосконалі механізми захисту від такого індивідуального реагування. Важливу роль тут займає вегетативна нервова система молодих людей яка «виконує» інструкцію від підкірки без урахування важливості подразника і може сприймати незначний подразник як 100%. Вегетативна нервова система передає повний імпульс до артерій, який за 1-2 сек. призводить до надмірного розширення артерій і наступного зниження АТ.
У людей старшого віку причини знепритомнення дещо змінюються. Втрати свідомості стають залежними від органічних змін, коли домінує спазм, звуження або закупорка артерій. Гіпертонічна хвороба, атеросклеротична бляшка, аритмія, вроджені вади розвитку судин головного мозку, згущення крові, анемія, пухлини головного мозку, передозування ліків, хімічних речовин, пізній дебют епілепсії, артеріїти та ін.
Наслідки знепритомнення.
Для людей молодшого віку є небезпека так званого звичного знепритомнення. Його суть полягає не у бажанні чи небажанні людини, а у фізіологічних закономірностях діяльності центральної нервової системи, яка «запам’ятовує» факт знепритомнення і при схожих провокативних обставинах повторюється при меншому подразнику.
Для людей старшого віку грає роль фактор страху і постійної тривоги, оскільки, по-перше, усвідомлення ризику наступного знепритомнення може закінчитися каліцтвом або смертю, по-друге, механізми стримування різноманітних хвороб стають на межі виснаження, що поглиблює або загострює хронічні хвороби. Тобто знепритомнення дійсно запускає «сплячу» хворобу у людей віком від 40 до 60 років, в період відносного здоров’я.
Коли слід звернутися до лікаря?
При першому епізоді знепритомнення необхідно звернутися до лікаря (невропатолога, терапевта) для з’ясування його причини. Викликати швидку допомогу, а до її приїзду забезпечити горизонтальне положення непритомної людини на боку, унеможливити її травмування, надати доступ свіжого повітря, розкрити комірець, налагодити словесний контакт.
Які обстеження треба пройти при знепритомненні?
Для виключення органічного ураження головного мозку або інших частин голови проводять КТ (комп’ютерну томографію) або МРТ (магнітно-резонансну томографію).
При відсутності структурних змін необхідне наступне комплексне обстеження куди входить:
– ЕКГ (електрокардіографія з кардіовізором);
– ЕЕГ (електроенцефалографія);
– ультразвукова допплерографія судин шиї та голови (УЗДГ), ендокринних залоз та внутрішніх органів;
– ТСС (технологія судинного скринінгу = капіляроскопія);
– огляд невролога та терапевта;
– консультація психолога;
– за потреби ЗАК (загальний аналіз крові), ЗАС (загальний аналіз сечі), інші клінічні дослідження.
Обстеження мають дати повну картину походження і характер знепритомнення та обрати тактику лікування та профілактики наступних станів.
Як ефективно лікувати знепритомнення?
У лікуванні пацієнтів із знепритомнінням обирається напрям в залежності від первинної причини, віку, статі, характеру, темпераменту, наявності супутніх захворювань або ускладнень органічного та психологічного характеру. Лікування має бути індивідуальним, комплексним (за участю команди фахівців) та при моніторингу тих систем, які задіяні у цьому патологічному стані.
Тривалість лікування залежить від попередніх показників обстеження та результатів проміжного апаратного контролю.
Прогноз при знепритомненнях.
Для пацієнтів із знепритомненням є важливим упевненість, що воно більше не повториться. Для лікаря важливо вивести серцево-судинну, центральну нервову та інші системи організму у таку рівновагу, яка б повернула усі функції організму до так званого стану повного здоров’я, коли знепритомнення не можливе.
Відео-відгук. Втрата свідомості
Основні скарги Юлі при зверненні: запаморочення, часті випадки втрати свідомості. Після комплексної мультилисциплінарної діагностики виявлені виражені внутрішньочерепні гемодинамічні розлади артеріо-венозної рівноваги та внутрішньо-черепного тиску. Мали місце патологічні артеріо-венозні шунти, що не давали можливість забезпечити адекватне кровопостачання головного мозку. Після 10ти днів терапії у фррматі денного стаціонару ми отримали значне покращення гемодинамічних параметрів, покращення на рівні мікро та макроциркуляції. Щодо симтомів, Юля за час терапії не мала випадків втрати свідомості, отримала покращення загального стану та психо-емоційного стану. Попереду ще лікування в домашніх умовах для стабілізації стану та контрольна діагностика.
