ВІН ВИЙШОВ ІЗ КОМИ І ПОПРОСИВ…БІЗНЕС-ПЛАН

“Якщо ваш чоловік не помре до завтра, то, можливо, протягне щонайменше тиждень”, – говорили лікарі, але вона не хотіла цього чути. І вирішила не здаватися – всупереч долі, яка підготувала її сім’ї таке страшне випробування…

Лихо сталося пізнього вересневого вечора 1999 року. Успішний бізнесмен, співвласник спільного україно-чеського деревообробного підприємства повертався додому, не підозрюючи, що на дорозі його вже чекають зловмисники. Хто наважився зазіхнути на життя 40-річного чоловіка, невідомо досі. Після удару якимось тупим предметом по голові Василь іще якийсь час був притомним, але поки “швидка” домчала до лікарні, він уже нікого не в пізнавав і нічого не відчував. Тяжкий випадок, вважали медики. Місяць у реанімаційному відділенні, потім – у нейрохірургічному, на жаль, не принесли нічого втішного. Першим проблиском надії стало повідомлення про те, що пацієнт почав дихати сам. Але як Тамара не намагалася “достукатися” до свідомості чоловіка, розмовляючи з ним і торкаючись до рук коханого, їй так і не вдалося побачити в його очах вогник життя…

Коли їй розповіли про випа­док Галини Кривової, котру після тривалої коми вдалося повернути до життя фахівцям київського науково-методично­го центру “Істина”, Тамара Олександрівна одразу ж ухо­пилася за цю ниточку. “Якщо вам не допоможе Уляна Богданівна, допомоги більше че­кати нізвідки”, – скрушно сказала їй мама Галини.

Лікар Уляна Лущик, гене­ральний директор центру, при­їхала до Луцька за першим викликом. Обстеживши хворого, відверто сказала: випадок ду­же складний, але надія залишається завжди. Після кожно­го курсу лікування, призначе­ного Уляною Богданівною за її авторською методикою, апа­ратура підтверджувала: зміни на краще є. У Києві Василеві Ілюку належало пройти сер­йозний курс терапії та реабі­літації – з ним працювали фа­хівці широкого кола: від не­вропатолога до психолога. Перше слово чоловік вимовив після дев’яти місяців коми… Зараз Василь Іванович не тіль­ки розмовляє і ходить – до нього дедалі впевненіше поверта­ється інтерес до життя. “А не­щодавно, – розповідає Уляна Лущик, – нарікав, що надто вже засидівся без роботи, і по­просив принести йому… бізнес-план. Ми з колегами на­віть присвоїли Василю Івано­вичу титул “Радість року” – стільки приємних хвилин пе­режили ми, спостерігаючи за кожним його новим кроком до одужання”.

Сьогодні можна впевнено говорити про те, що тривала кома – не вирок для хворого та його сім’ї, вважає Уляна Богданівна. Навіть якщо ко­матозний стан триває місяці й роки, існують реальні шля­хи, щоб повернути людину до життя, повернути її сім’ї та суспільству, утверджуючи тим самим гуманність медичної науки.

Доктор медичних наук Уля­на Лущик вважає, що вжива­ти стосовно будь-якого хворого слово “безнадійний” некоректно і несправедливо. “Якщо залишається хоча б маленька ниточка надії, треба боротися за життя”, – це не лише перифраз клятви Гіппократа, яку свого часу давала випускниця Тернопільського мед­інституту Лущик, але і її професійне кредо. Кидаючи виклик хворобам, перед якими, бува, опускають руки світила медицини, вона дарує людям не тільки надію на життя, а й, трапляється, стає “хрещеною матір’ю” нового життя.

Так було з Аллою Л., молодою жінкою з Луцька, у котрої як ускладнення після грипу виникла клінічна картина розсіяного склерозу. Тяжка недуга нерідко уражає молодих людей і проявляється в порушенні здатності пересуватися. Хворі не тільки стають непрацездатними, але навіть неспроможні самі себе обслуговувати, адекватно сприймати дійсність, контролювати свої емоції. Після того, як Алла пройшла перший курс лікування за методикою Уляни Лущик, у неї з’явилися самокритичність і самоконтроль, вона почала говорити. Упродовж двох років жінка перебувала під наглядом фахівців центру, повністю відновилася її працездатність – працювала вчителем. Коли Алла вийшла заміж і відчула, що вагітна, місцеві лікарі забили на сполох: народжувати не можна, адже невідомо, якими можуть бути наслідки. “Ми ж, продовжуючи контролювати стан Алли, наполягали на вагітності, оскільки не знаходили в її організмі жодних загрозливих для життя змін, – розповідає Уляна Богданівна. – У результаті наша пацієнтка народила здорового, міцного малюка”. А нещодавно я дізналася від Алли по телефону, що вона стала мамою вдруге…

Виявляється, захворювання, пов’язані з судинами головного мозку: неврози, інсульти, мігрень, гіпертонію, затримку психомоторного розвитку в дітей, енцефалопатії – можна успішно діа­гностувати й лікувати. Метод, який протягом багатьох років розробляла Уляна Лущик, дає змогу побачити найменші порушення в артеріях і венах головного мозку, інших органах, зафіксувати внутрішньочерепний тиск, патології кровообігу, пору­шення насосної функції серця. І завдання лікаря – своєчасно виявити ці зміни, правильно встановити діагноз, знайти потрібний підхід до одужання. Схема лі­кування розписується індиві­дуально для кожного хворого з урахуванням усіх особ­ливостей організму. Спеці­альні “коктейлі”, переважно з препаратів вітчизняного ви­робництва, вводяться хворо­му внутрішньовенно і за допомо­гою блокад. Щоб уникнути зайвих “експериментів” і переконатися в ефективності лі­кування, дія ліків контролю­ється за допомогою спеціальної апаратури.

Із кожним пацієнтом інколи доводиться працювати по дві-три години. До київського науково-медичного центру приїжджають не лише з усієї України – тут лікувалися пацієнти з Москви, Якутії. Дівчинку Катю з Конго мама привезла в центр за порадою подруги. У дитини діагностували затримку розумового розвитку: в тринадцять років дівчинці насилу вдавалося писати, майже не виходило рахувати і логічно мислити. Після курсу лікування, призначеного Уляною Лущик, справи пішли на краще.

У центрі існує комплексний підхід до лікування. Після обов ‘ язкового пригощання “коктейлями” з пацієнтами працюють педіатри, психологи, неврологи, логопеди. А в неприйомні дні співробітники займаються науковою роботою, пишуть і захищають дисертації – шукають нові шляхи подолання складних недуг.

Юлія КОСИНСЬКА

 

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*