Як білка в колесі

Проблема цілодобової роботи виникає не тільки в бізнесових структурах, оскільки багато хто зараз змушений шукати додаткових засобів для існування. Це стосується не лише осіб працездатного віку, але й пенсіонерів, і дітей-підлітків, про що ми ще скажемо далі. Той же, хто пішов у бізнес, наперед уже, так би мовити, запрограмований крутитися, як білка в колесі. Додаткове навантаження вимагає перебудови організму для роботи на якісно новому рівні, у складнішому ритмі та переходу з фонового стану в резервний.   

У людини можна вирізнити два ритми роботи: фоновий (звичайна діяльність без особливих перевантажень) і резервний (коли потрібне підсилення при стресах, перевантаженнях тощо). Усі ми запрограмовані саме на фоновий рівень, але змушені, оскільки життя ставить до нас великі вимоги, підключати резервні запаси організму. Якщо резерв використовується тривалий час (хронічна стресова ситуація, перевантаження, недосипання, робота без вихідних тощо) і не поновлюється, в людини несподівано (як правило, після зменшення навантаження або вирішення проблеми) може статися серйозний зрив стосовно стану її здоров’я. Адже наш організм чинить дуже мудро: за потреби він допомагає нам, однак, після того як нагальне питання вирішено, виникає поповнення резерву. Такий феномен можна порівняти з підживленням саду після збирання врожаю.

            Володимир А. прийшов до нас лікуватися, бо відчував, що не може більше працювати нормально. У нього були всі типові прояви синдрому менеджера: швидка втомлюваність, агресивність, порушення сну, подразливість, незадоволення результатами своєї праці, псевдоледакуватість тощо. А пройшовши курс лікування, Володимир вирішив, що вивчить іще одну іноземну мову, хоча прямої потреби в цьому в нього не було. Він поновив сили, повернувся до нормального життя і навіть захотів зробити його цікавішим.

            До нашої Клініки звернувся Сергій В., молодий чоловік віком близько 45 років, який мав вагу понад 200 кг. Таку масу набирав поступово і зовсім не тому, що зловживав їжею, – це сталося на фоні стресу. Обстежуючи його, ми дійшли висновку: в даному разі маємо діенцефальний синдром. Коли людина постійно хвилюється, її мозок не встигає контролювати обмін речовин в організмі. У зв’язку з цим у нас в останні два-три роки виникла гіпотеза, що люди, котрі працюють у сфері бізнесу, через постійне напруження внаслідок частого виникнення гострих ситуацій та відчуття дискомфорту на роботі й удома набувають синдрому менеджера, що поступово переходить у діенцефальний синдром, одна з причин якого – виснаженість мозкової тканин, порушення кровопостачання мозку і, як наслідок, дисфункція діенцефальних відділів, порушення емоційної сфери, сну, біоритмів, температурного режиму та обміну речовин із диспропорцією ваги тіла.

            Пізніше виникло припущення, що це пов’язано з певним варіантом перерозподілу крові, зокрема в глибинних відділах мозку, де розміщено гіпоталамічні структури, які відповідають за обмін речовин в організмі, інтенсивність згоряння продуктів, емоційний стан, контролюють температуру тіла, формулу сну, тобто його регулярність і добрий тонус удень, менструальну функцію в жінок, і саме це навело нас на думку, що, мабуть, найчутливішою зоною мозку в людини є діенцефальна структура. Отож при появі факторів, що сприяють розвиткові хвороби, вона дає, так би мовити, поживний ґрунт для «проростання» недуги.

            На перший погляд, людина поводиться цілком нормально, працює, спілкується з іншими, жартує чи ображається на когось, а як поглянути глибше, то виявляється, що вона постійно незадоволена собою, бо протягом дня чи тижня не встигає виконати все, що запланувала, і через те виникає багато незручностей та проблем як для неї самої, так і для інших. Утворюється своєрідне замкнене коло, бо це почуття незадоволеності самим собою гальмує працездатність, дуже заважає активній та плідній роботі і через те весь час наростає, як сніговий вал. Катастрофа – неминуча.

            У мене самої синдром менеджера дуже відчутно виявився при підготовці кандидатської дисертації, коли останні три місяці поспіль довелося працювати, без перебільшення, з ранку до ночі. Після захисту півроку не могла вийти з цього стану. З’явилися розсіяність уваги, забудькуватість, дратівливість, погіршення пам’яті, порушення сну – всі ознаки виснаження мозку. Протягом останніх двох місяців перед захистом щодня робила уколи. Завдяки уколам одну ніч спала, наступну працювала. Унаслідок цього під час захисту дисертації мозок адекватно працював і реагував на будь-які подразники, відповідь на різні питання давалася без затримки, тобто не було нічого такого, що свідчила б про виснаження мозку. Щоправда, потім, після захисту, вже відпрацьовуючи іншу схему, робила ще впродовж місяця уколи, щоб організм швидше міг повернутися до нормального фонового стану.

            Дуже виразний приклад у цьому плані – сімейні трагедії, смерть когось із членів родини. Нерідко після поховання близької людини, особливо в разі її тривалої недуги, ті, хто стояв найближче до неї, протягом певного часу (скажімо, хоча б місяця) відмовляються від усякої роботи, не можуть відійти від своїх відчуттів і сконцентрувати увагу на інших проблемах. Це свідчить про те, що використано всі ресурси організму, а резервний варіант не може бути запасним варіантом, тобто якщо людина йде на резерві, а не на фоновій швидкості, то зрозуміло: коли вичерпано один резерв, другого вже нізвідки взяти. Давно відомо, що загнаних коней пристрілюють. А якщо організм не під коректувати, то він переходить у стан загнаного коня. І нерідко, коли вмирає хтось у родині, то невдовзі, протягом місяця або двох, іде з життя ще хтось із цієї самої родини, здебільшого той, хто був найближчим до небіжчика. Мабуть, незмога вийти зі стресу порушує всю гармонію регуляції людського тіла та його систем. Тому саме при таких надзвичайних ситуаціях слід своєчасно давати своєму організмові певний «допінг», щоб повернути його у фоновий стан. Ніхто не може знати наперед, чи не станеться раптом завтра щось таке, що призведе до глибокої кризи. Отож ми завжди маємо бути готові пережити будь-яке непередбачене випробування. Але після того, як стресова ситуація минула, треба обов’язково дати організмові змогу відновити сили. Бо в організмі людини, як у машині, буває, що вийшло з ладу щось одне, а летить уся система.

            Умови нашого сьогодення, постійний брак часу, який відчуває чимало людей, вимагають подбати про свій організм, не занедбувати його, бо чим дужче запущено негативні прояви в його діяльності, тим швидше виходить із ладу система і тим важче повернутися до нормального стану. Адже врешті-решт найголовніше для більшості пацієнтів – кінцевий результат: вони хочуть бути здоровими, бо треба інтенсивно працювати, аби добувати засоби до існування й утримувати сім’ю.

            Якщо сьогодні ще можливо повернути людину до нормального стану, то через два-три роки, коли хвороба зайде досить далеко, цього не зробить і найкращий лікар. Згаяний марно час не повернеш за жодні гроші. Дуже часто, на жаль, буває так, що хвороба випереджає медицину. Мрія лікарів – наздогнати недугу, зупинити її і примусити відступити від хворого.

            Дуже довго вишукував директор фірми Володимир І. час для лікування. А пройшовши потрібний курс, відзначив значне зростання темпу життя, подовження тривалості роботи ввечері (раніше лягав спати вже о дев’ятнадцятій чи о двадцятій годині, а тепер працездатний і опівночі). Тобто пацієнт, котрий погодився на лікування, почувається краще, в нього відновлюються сили. А кошти, витрачені на це, повертаються за рахунок нових прибутків, одержаних завдяки зростанню продуктивності праці. Той же, хто вчасно не зважив на потреби свого організму, через два-три роки, а іноді й півроку, знову повертається до лікаря, проте допомогти йому вже набагато складніше або й узагалі неможливо.

            Звичайно, ми не звикли вкладати кошти у власне здоров’я. Фраза: «Лечиться даром – даром лечиться», давно вже стала крилатою і знайшла однозначне підтвердження в часи ринкової економіки.

            Мене вельми приваблює ідея диспансеризації, але в дещо іншому варіанті: коли людина сама, без нагадування лікаря, скажімо, раз на півроку проходить медичний огляд (ретельний, а не задля «галочки») та повне тестування за допомогою новітньої діагностичної апаратури.

            Сьогодні темп життя не лише бізнесменів, а загалом людей, котрі працюють творчо, настільки інтенсивний, що вони справді крутяться, наче білка в колесі, й не можуть із цього колеса вирватися. І якщо раптом виникає хвороба, то руйнуються всі плани. Ти цілком вибитий із колії. Але цей твій стан здебільшого стосується не лише тебе самого та окремих людей, а й твоєї родини, і цілих колективів, отож пробуксовує вся їхня робота. Тому я вважаю, що робота і здоров’я мають стояти на найвищому щаблі цінностей, бо вони тісно взаємопов’язані. Якщо є здоров’я, буде й робота. Здорова людина живе і працює нормально. Вона здатна заробити на себе, в неї виникають нові ідеї, є багато можливостей само реалізуватися, і така людина справді знаходить себе, своє місце у цьому світі.

            Як тренер тримає в тонусі всю свою команду, так наш мозок тримає в тонусі весь організм і все встигає контролювати: і рухову діяльність, і м’язи, і серце, і печінку, і нирки, й інші органи. Фактично тонус усього організму залежить від роботи мозку. Якщо мозок не дає потрібних команд, то хоч би які прекрасні м’язи в нас були, вони не запрацюють як слід. І як діти без батьків залишаються без належного догляду, так і наш організм почувається немовби сиротою без контролю мозку.

            «Бідний, бо дурний, а дурний, бо бідний». Народна мудрість – це справді класика, і коли її переглядаєш із позицій дня нинішнього, із позицій своєї професії, свого життєвого досвіду, то дивуєшся, наскільки розумно та влучно все висловлено.

            Найбільше шкода людського життя, що перетворюється на мізерне животіння, і це в ситуації, яку можна радикально змінити. Мені запам’ятався один пацієнт – художник А. Коли він піднімав руку горизонтально перед собою, щоб малювати на планшеті, то вмить непритомнів. Є така хвороба – синдром грудного виходу. Буває, що щілина між ключицею, ребрами і хребтом, в якій проходить підключична артерія, дуже вузька. І коли вона перетискається, німіє рука, а у зв’язку з тим, що звідти йде ще одна артерія до мозку, він залишається без кровопостачання або, в кращому разі, повинен ділитися своєю кров’ю з рукою. Такий хворий неспроможний стояти в громадському транспорті з піднятою догори рукою або прикрутити лампочку, бо втрачає при цьому свідомість. Це досить серйозне захворювання, хоч його й називають синдромом, і зустрічається воно не так уже й рідко, причому характерне для людей розумової праці. Завдяки діагностичній апаратурі ми змогли об’єктивізувати наші припущення і побачили, що вони підтверджуються. Обстеживши того художника, ми з’ясували, де саме відбувається обкрадання (це було підключично-вертебральне обкрадання: коли він починав писати рукою і піднімав її, кров відтікала до руки). Врешті хворий погодився на операцію. Через два місяці після неї мене вразило те, що це була зовсім інша людина – життєрадісний молодий чоловік, котрий усміхався і так і сипав на всі боки анекдоти та компліменти. Вплив хвороби позначився на вдачі. Мозкові бракувало енергії для роботи, для виявлення певних рис характеру. Кожен із нас має величезний резерв, який можна і треба відновлювати.

            У нас є дуже багато варіантів схем лікування, і ми завжди формулюємо схему прицільно під конкретного хворого, враховуючи його нинішній стан. Сьогодні діагностували – і складаємо схему виходячи з того, що бачимо. Відразу ж розпочинаємо лікування, оскільки воно розраховане саме на цей стан як на точку відліку. Навіть уже через десять днів, якщо хворий не проходив лікування, його слід оглянути повторно і відкоригувати схему, адже за цей час чимало змінилося, і треба знати, в якій бік іде процес.

            Синдром непрацюючих дружин бізнесменів. Тут є кілька варіантів.

            Варіант перший. Дружина свідомо кидає роботу, бо чоловік багато заробляє і в плані матеріальному немає потреби працювати ще й їй. Така жінка зарані прирікає себе на безплідне життя і марнує його, сидячи цілими днями вдома, бо не має з ким спілкуватися, а тому втрачає інтерес до навколишнього світу, до політики, мистецтва й таке інше і врешті робиться, по суті, такою собі хатньою клушкою, в матеріальному плані цілком залежною від чоловіка.

            Варіант другий. Жінка свідомо йде за бізнесмена, щоб жити без проблем. Але, вийшовши заміж із розрахунку, вона не поділяє інтересів свого чоловіка і взагалі часто не розуміє, чим же він, власне, займається. Жінка сама не розвивається і не дає розвиватися своєму чоловікові, хоча всіляко використовує матеріальні блага – результат його праці.

            Варіант третій. Він, напевне, найжорстокіший – це коли дружина, котрій увесь день нічим було зайнятися, увечері зриває злість на своєму чоловікові, що повернувся з роботи. Пригадуємо народну мудрість: «Битий небитого везе». Це найгірший з усіх перелічених варіантів, бо починаються сімейні конфлікти, і дружина, замість того, щоб подолати свою гіпотонію якимось іншими засобами, тобто підлікуватися, зайнятися спортом чи поринути з головою в роботу, образно кажучи, завести свою машину на найбільші оберти, тримається засобу, вигідного тільки для неї.

            Але ж Маттей Генрі сказав: «Жінка створена Богом із ребра, взятого в Адама. Не з черепа, щоб не перевершити його, не з його ніг, щоб не бути розтоптаною ним, а з його боку, щоб бути рівною йому, щоб перебувати під його захистом і поблизу його серця, щоб бути любленою ним». Певна річ, без такого розуміння єдності чоловіка та жінки не може бути справжнього кохання, щасливого шлюбу, дружної родини. Шкода, що в наш час такі прості істини часто відходять на другий план, а то й зовсім забуваються і відкидаються.

            Нині в нас є вже цілі сім’ї, котрі час від часу звертаються до нашої Клініки, контролюють стан свого здоров’я та проходять лікування. І дуже часто буває так: якщо першого разу людина зверталася до нас тоді, коли вже треба було, аби поліпшити її стан, вдаватися до серйозного лікування, тобто до внутрішньовенних ін’єкцій, то зараз здебільшого можна робити лише внутрішньом’язові уколи чи приймати краплі тощо, щоб підтримувати цей стан на належному рівні. Основне тут – не запустити систему аж до утворення «аварійної ситуації», а вчасно підлікуватися, коли є потреба.

            Моя гордість – це те, що за останні два роки роботи центру ніхто з наших співробітників не хворів. Навіть цьогорічний грип нас обминув.

            Нині дуже часто складається так, що діти починають працювати вже у віці 14-15 років для того, аби заробити на прожиття. Виходить, що вони вже ніби й не вчаться і разом з тим іще не здатні нормально заробляти, бо для цього бракує знань, отож урешті-решт у них виникає незадоволення собою.

            Молодь зараз вельми вибаглива до оплати, хоча ці вимоги здебільшого не мають під собою підстав. Молоді люди ще не вміють працювати, але вже хочуть мати все й одразу. І дуже часто стикаєшся з тим, що вони й не прагнуть удосконалюватися, хоча для цього є всі можливості. Тому молодь треба орієнтувати на те, щоб вона була самостійною, щоб формувалися особистості, котрі вміють мислити, щоб вони залишалися пошуковцями і вдосконалювалися, навчаючись постійно і не зупиняючись на тому, що вже досягнуто. Це насамперед завдання батьків, бо від школи, на жаль, не можна багато очікувати в цьому плані.

            Приємно зустрічати людей похилого віку, котрі ще працюють і сповнені енергії. Робота тримає їх у тонусі.

            Як приклад, можемо навести Ольгу Степанівну, диспетчера нашої Клініки. Вона все життя пропрацювала на керівній посаді, а коли вийшла на пенсію, то виявилося, що в неї тепер забагато вільного часу, дуже бракує звичної роботи та спілкування і є величезна потреба робити щось корисне для багатьох. Працюючи в «Істині», ця жінка знову відчула себе потрібною людям. Наш диспетчер уміє поговорити з кожним, знайти підхід до конкретної людини, зібрати потрібну інформацію, може дати відповідь на найрізноманітніші запитання, багатьох пацієнтів упізнає вже по голосу. Відчувається, що Ольга Степанівна нині живе повноцінним життям.

            Синдром менеджера і пияцтво нерідко доповнюють одне одного. Чомусь так повелося, насамперед у наших чоловіків-бізнесменів, що вживання спиртних напоїв є неодмінним атрибутом ділових та інших зустрічей. Жінки здебільшого вирішують питання за кавою, чаєм тощо. Але якщо чоловік має з певного приводу зустрітися з іншим чоловіком, то це відбувається неодмінно через пляшку. І тому багато чоловіків, котрі займаються бізнесом, поступово спивається. Один має більшу силу волі і ще може зупинитися, інший її не має – і котиться вниз.

            Людину породила праця. І саме від праці, як на мене, залежить успіх бізнесу. Той, хто працює, – той розвивається, ставить певні вимоги сам до себе, а тому має знайти і час для оздоровлення свого організму, і час для активного відпочинку, і так спланувати свій день, щоб устигнути зробити не дві-три справи, а десять-п’ятнадцять. Людина, котра має добру нервову систему, здатна це подолати, в неї все виходить дуже організовано та швидко, коефіцієнт корисної дії великий.

            Звісно, психологічні особливості повинні враховуватися, кожна роботу має бути приємною. І найбільше задоволення в боротьбі з синдромом хронічної утоми, або синдромом менеджера, – це бачити результат своєї праці, одержувати від того позитивні емоції. Здоров’я і робота мають іти поруч. Людина повинна жити нормальним життям. А гроші, вкладені в лікування, дуже швидко повернуться за рахунок посилення працездатності та поліпшення роботи.

            За нашими спостереженнями, є три найважливіші фактори, котрі призводять до судинних захворювань мозку: це черепно-мозкова травма, стрес і грип.

            Про стрес ми вже вели мову. Що ж стосується травм, то техногенний прогрес уже зайшов далеко, і ми вже потерпаємо через це, бо, зокрема, різко зросла кількість автокатастроф.

            До нас нерідко звертаються люди, котрі внаслідок травми втратили орієнтацію в просторі. Хоча вони здебільшого якось пристосовуються до цього, але ж не можна забувати, що тут було порушено важливу функцію мозку. Інші після травми на півслові забувають думку, гублять тему розмови, не пам’ятають, про що тільки-но говорили. Відновити нормальний стан таких пацієнтів можна досить швидко завдяки новітнім методам лікування, котрі практикуються в нашій Клініці.